#далибезвіз #згадативсе #афіни #мавпунудорозі
Вируливши в свій перший день в Афінах на площу Монастиракі, я трохи офігів. Портова шльондра Анжела мала менше венеричних хвороб, ніж тут було людей на площі. Сам Вакарчук стільки людей ніколи не бачив на своїх концертах, скільки тут на площі. Це одночасно і площа, і центр, куди приходять місцеві поговорити і поспівати один одному пісень, і історичні розвалини бібліотек, і метро, і ринок, з прийнятними цінами, який працює зранку і до 19:00, а не до 5-ї, як майже все навколо).
Саме тут, серед розмаїття місцевих і прієзжих, у мене з'явилася перша можливість добренько роздивитися тих греків, шо то за люди, і яка вона - та таємнича Європа. Символічно, що міф про Європу, її викрадення Зевсом - грецький) і саме тут відбувся мій перший контакт з носіями іншої цивілізації.
Мій батько на власні очі бачив ледь не увесь світ, і з дитинства я чув, що українські баби - то є найгарніші дівчата на всій планеті(такий у мене тато, да :). Сумнівів не було, я летів сюди із непохитним переконанням неймовірної жіночої краси українських дівчат. І вже в Греції я побачив різницю. Візуально, якщо вихоплювати поодиноко людей з масовки - то да, в Україні жінки трохи симпатичніші, але краса - це ж не тільки про зовнішність, правда? Це і про презентацію цієї зовнішності, і про внутрішнє. Дуже сподобалося, як невимушено і природньо виглядають гречанки. І вдень, і вночі. Незкуті, але спокійні. Взагалі, розуміння краси, виваженість, певні стандарти, грації, терції - все це довгі роки створювалося саме греками, вони переносили їх, як культурний код через сторіччя і зараз можливо навіть забули про це, але це несвідомо продовжує жити в них. В архітектурі, чи в тому, як вона бере сумку.
Посеред цих думок, на площі, я побачив мечеть з першого фото і завмер. (Як каже Wikipedia, мечеть було побудовано у 1750-х роках на місці зруйнованого заради цього свтого храму Зевса, тодішні греки влаштовували навіть повстання).
Вирвав з цього пізнавального стану мене мій, як він пізніше представився, Friend.
“Don’t worry, be happy!” - заспівав мені друг.
На голові в нього була ямайська шапка, у голові - бажання продати мені все, що він має тут, і зараз, і за рогом, і, в приницпі, тут склад недалеко, і з того сховища теж можна привезти якусь штуку, яка точно сподобається цьому молодому амбітному рудому янкі. Навколо було з десяток таких самих заробітчан, яких колір шкіри автоматично перетворював на послідовувачів раста в цілому, і Боба Марлі зокрема.
-“Look, my friend...” - почав Friend - “Where are you from?”
-“Ukraine!”
-”O, cool!” Friend не знав такої країни, і на вчитися в нього не було часу. Від прелюдії він блискавично перейшов до роботи - пов’язав мені на руку стрічку ямайського прапору, і довго вмовляв купити. Я не міг нічого із цим зробити, небажання купувати було сильнішим.
Так я знайшов гроші і загубив Друга.
